Олена Степанів: шлях боротьби та гідності

Народилася Олена Степанів 7 грудня 1892 р. у с. Вишнівчик Перемишлянського повіту у родині священика. Після закінчення початкової школи продовжила навчання у народній школі ім. Шевченка у Львові (1902-1908), учительській семінарії Українського педагогічного товариства “Рідна школа” (1908-1912). Серед наставників сумлінної учениці були відомі світочі української наукової та педагогічної думки, зокрема вчитель природознавства О. Бережницька, психології К. Малицька, мови і літератури В. Пачовський, германіст Ю. Рудницький, історик С. Томашівський та ін. Представницьке гроно наставників мало вирішальний вплив на формування світогляду молодої людини – як у визначенні інтелектуальних перспектив, так і у ставленні до національних обов’язків.

Молодість
З молодих літ Олена Степанів була активним учасником січово-стрілецького руху, у 1911 р. була співорганізатором товариства “Січові Стрільці – ІІ”. У 1912 р. вступила на філософський факультет Львівського університету, де мала нагоду вивчати історію та географію (дисципліни, за якими прагнула спеціалізуватися в майбутньому). За студентською партою слухала лекції відомих професорів – засновника новітньої української історіографії Михайла Грушевського, видатного географа і картографа Степана Рудницького, творця польської геополітики Евгеніуша Ромера та ін.
Олена Степанів була активним учасником руху українок – в грудні 1912 р. увійшла до складу виконавчого комітету, створеного таємною нарадою жіночих організацій. Її доповідь на засіданні була опублікована у брошурі “Жінка в давній Україні” та розповсюджена через філії Українського педагогічного товариства.
З початком Першої світової війни у серпні 1914 р. вона вступила до Легіону Українських січових стрільців, у званні хорунжої брала участь у боях на горі Маківці (військові заслуги О. Степанів були відзначені медаллю Хоробрості (1914) та військовим хрестом Карла V (1918)). Вчинок сміливої дівчини – відвага служити у війську, викликав подив, нерозуміння, а згодом і захоплення не лише у вояків, але й серед найближчої родини. Не заохочувала жінок до військової служби і Церква. Дивовижна жінка, за спогадами військових, вражала красою, витонченістю, а також мужністю, твердістю, впевненістю у діях. Була готова приймати рішення і нести відповідальність у найнебезпечніших ситуаціях, уміла коректно та з гумором долати непрості фронтові шляхи, сповнені і бойових дій, і дисциплінарних непорозумінь. Учасники військових операцій відзначали її щиру відданість національним інтересам та підкреслену повагу до авторитету українського військового командування, якому також було непросто долати зневагу офіцерів австрійської армії – угорців чи австрійців, до українських збройних формувань. Відповідальність та зрілий прагматизм промовляють до читача і зі сторінок її спогадів про воєнні роки.

Полон
У травні 1915 р. Олена потрапила до російського полону, була заслана до Ташкента, де після Лютневої революції в Росії залучилася до діяльності місцевої української громади. Повернення з полону до січових лав відбулося через Фінляндію, Швецію та Німеччину. Олена Степанів знову повернулася до активної політичної діяльності. Окрім відновлення університетських студій, працювала як член Головної управи Української Галицької Армії, від її імені проводила перемовини з гетьманом Павлом Скоропадським. У 1918 р. Олена Степанів стала одним з організаторів Листопадового Чину.
Як четар Української Галицької Армії жінка пройшла фронтами до Староконстантинова, але після перенесеного сипного тифу звільнилася з військової служби і продовжила працю як референт Міністерства закордонних справ Української Народної Республіки.

Наука
Впродовж короткого часу відновила також свої університетські студії у Кам’янці-Подільському. У листопаді 1919 р. через Румунію та Угорщину Олена Степанів прибула до Відня для того, щоб завершити вищу освіту. 1920 р. вийшла заміж за генерал-хорунжого армії УНР, доктора права Романа Дашкевича. У 1921 р. у Віденському університеті вона захистила ступінь доктора філософії і вирішила повернутися до Львова. Певний час продовжувала діяльність в Українській партії національної роботи, але з 1925 р. відмовилася від політичної кар’єри.
З 1922 до 1936 р. Олена Степанів викладала історію та географію в гімназії сестер василіянок у Львові, читала курси географії на філософському факультеті Українського таємного університету. 1929 р. вона очолила Географічну комісію при президії Учительської громади, стала ініціатором створення Географічної комісії Наукового товариства імени Шевченка. У1933-1936 рр. О. Степанів працювала в Українській порадні для вибору звання при Головній управі Українського педагогічного товариства “Рідна школа”.

Громадська робота
Важливою була і ще одна ділянка громадської роботи видатної вченої-воїна. Усвідомлюючи важливість здатності суспільства самоорганізуватися для вирішення важливих питань щоденного життя та захисту національних пріоритетів, О. Степанів підтримала український кооперативний рух. У період 1935-1939 рр. вона була референтом організаційного відділу Ревізійного союзу українських кооперативів – головної установи, що координувала роботу мережі різних міських, сільських, споживчих, промислових кооперативних організацій. Олена Степанів відповідала за створення кооперативів здоров’я. Забезпечуючи важливі напрями роботи установи Степанів, яка добре володіла англійською, французькою, німецькою мовами, вивчала досвід кооперативного руху в Західній Європі та Америці, здійснювала дослідження у сфері економічної географії, паралельно готувала лекції для курсів інструкторів Ревізійного союзу.
В роки Другої світової війни з встановленням радянського окупаційного режиму у Львові (1939-1941) Олена Степанів вчителювала у середній школі, за німецької окупації (1941-1944) – продовжуючи викладання у гімназії та фаховій школі, очолила Статистичне бюро міста Львова.
Після війни (1944-1946) О. Степанів займала посади старшого наукового співробітника і завідувача сектору економіки Львівського відділу Інституту економіки АН УРСР, в. о. доцента Львівського державного університету імені Івана Франка, співробітника природничого музею АН УРСР. У 1946 р. Олену Степанів було скеровано, як згадував згодом її син – відомий історик-джерелознавець Ярослав Дашкевич, у “почесну” депортацію до Києва. Там вона працювала на посаді старшого наукового співробітника відділу економічної географії Інституту економіки Академії наук УРСР. У 1948 р. О. Степанів повернулася до Львова на посаду наукового співробітника Природничого музею Академії наук УРСР.
У 1949 р. за вироком Особливої наради при Міністерстві державної безпеки СРСР без суду була ув’язнена у мордовських спеціальних таборах. Там працювала на торфорозробках, згодом – палітурницею. Після повернення до Львова у червні 1956 р. була позбавлена можливості займатися науково-педагогічною роботою. Померла 11 липня 1963 р., похована у Львові на Личаківському цвинтарі.

Героїня крізь віхи часу
Усе свідоме життя Олени Степанів було пов’язане з участю у національно-визвольній боротьбі, формуванням національного інтелектуального простору, науковими пошуками та дослідженнями. Вона – авторка понад 70 ґрунтовних наукових праць, знавець не лише європейських, але й східних мов. Постать Олени Степанів є яскравим прикладом сильного характеру, патріотизму та національного духу, поєднує у собі риси нескореного борця за утвердження духовних пріоритетів розвитку свого народу, а також традицій родинного виховання. Навіть у роки ув’язнення на чужині в Україні каральні радянські органи намагалися знищити сліди її діяльності – опубліковані праці були заховані до бібліотечних спецфондів, а пам’ятки, пов’язані з участю у національно-визвольній боротьбі нещадно знищувалися.

Відзнака імені Олени Степанівни
Життя та діяльність Олени Степанів слугують прикладом не лише безумовної відданості справі побудови національної Української держави, але й зразком у продовженні національної справи у наступних поколіннях.
Тому не випадково, розпорядженням Львівського міського голови Андрія Садового № 133 від 1 травня 2015 р., з метою відзначення жінок, які самовідданою працею зробили значний внесок у розвиток освіти, науки, культури та громадської сфери м. Львова, а також вшанування пам’яті видатної львів’янки Олени Степанів, запроваджено відзнаку її імені. “Відзнака імені Олени Степанівни” може бути вручена громадянкам України чи інших держав за особливі заслуги перед містом у зазначених галузях, а також за виховання дітей, визначну благодійницьку, волонтерську, гуманітарну і громадську діяльність та патріотизм. Під час урочистих подій відзнаку повинен вручати особисто Львівський міський голова або уповноважена особа за його дорученням. Вперше виготовлену за проектом художника Івана Турецького нагороду імені Олени Степанівни під час урочистого засідання з нагоди Дня міста міський голова Андрій Садовий вручив шахістці Ганні Музичук та члену правління європейського відділення Міжнародної громадської організації “Zonta” Ользі Сидоренко.

 

Олена Степанів очима сучасників

Чи хотіла я ще чогось довідатись від хорунжого Олени Степанів? Можливо. Можливо, що десь підсвідомо була наставлена навіть на те, що почую якийсь барвистий опис боїв під Маківкою, може, якусь пригоду, де саме героєм була хорунжий Степанів. Нічого. Чому? Чому, коли першого-кращого учасника війни тільки зачепити за язик, то нема кінця “героїчним” історіям і анекдотам? Можливо, тому, що ті жінки, що вже рішились піти на війну, між ними й Олена Степанів, занадто, я сказала б, серйозно уважали це за щось священне, а про священні речі не розповідається кому-будь і коли-будь. Згадалось мені одне місце з книжки Олени Степанів: “Я була мов камінь, на заказ Батька, на просьбу й сльози Матері, бо йшла сповняти свій обов’язок”.
Ірина Вільде (Дарина Макогон)
українська письменниця
(1907-1982)

На закінчення скажу, що відповів би я на питання: “Котрий рис з публічної діяльності Степанівної видається мені найважнішим?” На се питання не відповів би я підчеркненням її точності в службі, ні її почуття обов’язку, бо вага сих прикмет така самозрозуміла, що без них взагалі не можна представляти ніякої публічної діяльності (з виїмком хіба “нашої” “патріотичної”, котра через те й відповідно виглядає). Мене інтересує щось зовсім іншого, а саме те, що Степанівна тільки супроти наших стрілецьких офіцерів заховувала приписані жовнірські форми; супроти чужих, навіть генералів, ні…
Сей рис видається мені незвичайно важним, може найважнішим. Бо хто з вас не знає тої безмежно несмачної безмежно шкідливої черти наших людей – постійного не шанування наших властей, постанов,ухвал і т. д.
Осип Назарук
український письменник, публіцист,
громадський і політичний діяч
(1883-1940)

У споминах усіх наших куренів і батерій до смерті нашої у найбільшій пошані житиме Олена Степанівна, як вірний жовнір, коханий друг і як нова, прегарна людина, що не маючи близьких рідних взірців, власними силами уміла так достойно іти своїм важким шляхом, шляхом найтяжчої служби у найтяжчу хвилю нашої долі.
Остап Луцький
український військовий і політичний діяч,
літературний критик.
(1883-1941)

Під час боїв під Болеховом, літом 1915 р., дісталася Степанівна, враз з іншими стрільцями, до російської неволі і перебуває тепер в таборі полонених офіцерів у Ташкенті, в Азії. Один вищий австрійський офіцер, німець, що вернув з Ташкента до Відня як інвалід, на підставі виміни, дуже хвалив нашу землячку за її розум, відвагу та вміння обходитися з людьми. Задля тих прикмет шанують і поважають Степанівну не лише австрійські полонені офіцери, але й московські власті, що завідують тим табором полонених. Той сам офіцер оповідав, що москалі дуже стережуть Степанівну, більше як офіцерів-мужчин, бо кажуть, що мужчини ішли на війну з обов’язку, з примусу, а дівчина, що пішла добровільно проти Росії, мусить бути справжнім її ворогом.
Олена Залізняк
громадська діячка, голова Світової федерації
українських жіночих організацій.
(1886-1969)

Сама її особа, овіяна ореолом слави, завершеної хрестами заслуги, імпонувала нам, якась таємничість, небуденність віяла від неї.
Це, мабуть, і було головним чинником, що вже від першої лекції ми слухали її викладів з величезною увагою, дбайливістю, не відриваючи очей від цієї чудової вчительки.
Її знання предмету, її цікаво ведені лекції, які майже кожної години спинялися на кордонах України, додаючи завжди щось нового, цікавого, робили нас гордими за наше походження. Скільки любові, пієтизму викресала вона в нас до рідної землі, її мови, її змагань, до славного минулого. Глибоке і щире її ставлення до Бога унаправлювало й впливало додатньо на учениць, які не винесли цієї побожності з дому. І ще одна дуже додатня сторона педагога – справедливість. Вона була вимогливою однаково для всіх, часами видавалась навіть загострою, але ми її розуміли.
Степанія Олійник-Бернадин
діяч української діаспори, випускниця
гімназії сестер василіянок у Львові
(1917-1998)

Олена Степанівна була високою, пристойною жінкою, з гарними, благородними рисами обличчя, завжди усміхалася, ступала енергійно, ходила по-військовому, наче марширувала, трималася гордо, була амбітною, а воднораз – простою, доступною, доброю, терпеливою і – дуже розумною; ніколи не скаржилася, не нарікала, не засуджувала, не втрачала ні віри, ні надії, завжди підбадьорювала нас, молодих.
Олена Степанівна була великою патріоткою: Україну, свій народ любила безмежно. Людське горе смутило її, а добро – веселило. Була вона справді великою людиною і гордістю української нації.
Марія Бриндзей-Лехицька
політичний в’язень (1949-1956)

Особливістю Олени Степанів було те, що вона була цілком іншою на роботі, іншою вдома. Це були ніби дві різні неподібні людини. У гімназії, де викладала географію, вона була суворою, вимогливою як військовик. Пам’ятаю, ще за німців у ІІ гімназії Львова, де я вчилася, вона теж викладала географію. Розказувала свій предмет зрозуміло, конкретно і ясно. Цього ж вимагала від учнів.
А от вдома або тоді, коли приходила до нас у гості, була душевною, надзвичайно доброю, попросту лагідною жінкою.
Анна Рудницька
медик, 
донька письменника Юліана Опільського
(Юрія Рудницького)

Олена Степанів, як особистість і науковець, є багатовимірним феноменом: доктор філософії в галузі історії та географії, відомий громадський діяч Галичини, доцент кафедри економічної географії Львівського університету та відділу економіки АН УРСР у Києві. Олена Степанів належала до ґрона вчених, якими може пишатися будь-який народ…
Олег Шаблій, доктор географічних наук,
заслужений професор Львівського
національного університету
імені Івана Франка

Для українського народу моя мати – не боюся цього сказати – національна героїня. Для мене ж вона, у першу чергу, мати і перший провідник через життя, життя нелегке і навіть трагічне, в першу чергу – саме для неї самої.
Ярослав Дашкевич (1926-2010)
видатний історик, джерелознавець, археограф,
син Олени Степанів

 

Вибрана література про Олену Степанів:
Дашкевич Я. Постаті. Нариси про діячів історії, політики, культури / 2-ге вид., виправл. й доповн. – Львів, 2007. – 808 с.
Доктор географії Олена Степанів / Упоряд. О. Шаблій. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2002. – 324 с.
Кос А. Героїня України Олена Степанів / Анна Кос. – Львів: Галицька видавнича спілка, 2005. – 32 с.
Олена Степанів – Роман Дашкевич. Спогади і нариси / Упоряд. Г. Сварник, А. Фелонюк; Львівське відділення ІУАД ім. М. С. Грушевського НАНУ. – Львів: Літературна агенція “Піраміда”, 2009. – 632 с. (ілюстраці подано за цим виданням)
Олена Степанів. Наукові праці. Есе. Спогади / Упоряд. О. Шаблій. – Львів: Видавничий центр Наукового товариства ім. Шевченка, 2003. – 608 с.